четвер, 29 березня 2012 р.

Запоріжжя, ковток свіжого Совка та #UkrTweet


Поїздка на #UkrTweet тусовку (детально про захід тут: http://ukrtweet.com.ua) була запланована вже давно. До речі, можливо, в цьому році цей захід проводився востаннє  (тому відвідати його було варто). Тим паче відвідавши захід, ми неминуче отримували змогу два дні погуляти містом та побувати на екскурсії на о. Хортиця, де відвідали фортецю "Запорізька Січ". Хіба ж можна було встояти перед цим і ми замовили квитки та вибрали готель.


Підготовка


Цього разу ми вирішили брати квитки через інтернет, причин багато, та сама головне - це зручно і швидко. Забронювати, придбати чи просто дізнатися про наявність квитків можна за адресою: http://www.e-kvytok.com.ua/wps/portal. Також вже створено новий сайт за адресою: http://test.e-kvytok.ua . він нажаль ще не повністю введений в експлуатацію, але надає більш розширений асортимент. Мені, наприклад, дуже сподобалось, що на новому сайті можна обрати не лише номер вагону, але і конкретне місце в купе. Квитки в купе нам обійшлися в 130 грн. туди і 180 назад. Обидва потяги вважаються однаково фірмовими і швидкісними, тому чому така різниця у вартості лишається загадкою. 
Та квитки це пів справи, раз їдемо на три дні, то необхідно ще подбати про житло. Перелік усіх готелів та хостесів міста можна побачити тут: http://zabor.zp.ua/Hotel/hotel_vce.htm .
Наш вибір впав на готель під назвою "Медуза". Причин багато, одна з яких була близькість до місця проведення заходу УкрТвіт. Про вибір ми дуже серйозно пошкодували потім, і нікому не радимо вибирати цей готель. Але на той час нам він здався гарним: 220 грн за номер з цілодобовим кафе, Вай-Вай, просторим номером та поряд з УкрТві здавався найкращим варіантом.






Відправлення

В очікуванні щастя (потягу Київ-Запоріжжя #72) ми провели біля 30хв, оскільки його подали пізніше, ніж зазвичай подають потяги. Потяг був більш ніж просто звичайним! Гадки не маю якою такою лінійкою УкрЗалізниця виміряла його фірмовість, та мабуть доплату беруть за неймовірно старо-пошарпано-брудний килимок. Купе, як купе. Але що головне в потягу? Вірно, - люди, з якими доводиться розділяти ніч. Даний потяг подарував нам в купе якогось спокійного дядька з ноутбуком та досить стервозного вигляду жінку і... всю ніч кричащу дитину у  сусідньому купе.















Зустріч з Запоріжжям та готелем

Оскільки потяг прибував доволі рано, то було вирішено влаштувати невеличку екскурсію містом, пройщовшись до готелю. Тож ми пішли.











Перше враження доволі двоякі. Навколо все сіре, похмуре.











Дорогою першим зустрівся Запорізький автомобільний завод (ЗАЗ) з колекцією автомобілів біля входу.












Досить дивно в цій колекції бачити неймовірну кількість авто закордонних виробників (такий натяк на те, що насправді потрібно купувати). Загалом відчувається промислова орієнтованість міста та неймовірна домінанта радянської архітектури. 









Наша прогулянка одразу від вокзалу вела нас проспектом Леніна. Цей проспект є самою довгою вулицею в Європі. Його довжина сягає 12 а за іншими даними 15 км. Дехто каже, що це навіть найбільша пряма вулиця у світі. Майже всі самі ключові об'єкти міста розташовані на цьому проспекті.












Тож дорогою в готель ми побачили:
  • Пам'ятник загиблим працівникам

  • Дивний фонтан який чимось нагадує епізод з фільму жахів Сайлент Хілл

  • Храм

  • Місцевий театр ( який ми і відвідали тим вечором)

  • Пройшлися корпусами Запорізького національного університету( де розташовано багато цікавих пам'ятників)
 
  • Пам'ятник Леніна Дзержинському


До речі, дорогою ми знайшли кав'ярню на колесах, прямо як у нас)

Зустріч з Медузою

Ми дійшли до готелю "Медуза". Перші натяки на те, що не варто тут зупинятися почалися одразу: готель був зачинений (привіт цілодобовому кафе в об'яві готелю). Чекаючи на час відкриття, ми  вирішили( з рюкзаками) поїхати до Пузатої хати та поснідати там. Поснідавши, ми знову повернулися до... зачинених дверей Медузи. Це звісно нас шалено порадувало і ми б вже пішли звідси назавжди, якби не вчасно прийшовший на роботу менеджер. Вона здивувалась і сказала, що чекала нас ввечері. Даючи нам ключ від номеру, в нас навіть не поцікавилися документами і дали доступ до номера просто так. При цьому ще змусили почекати 15хв, бо номер потребував прибирання. 
Зайшли в номер і він здався гарним. Це відчуття тривало аж цілих 30 секунд.
Номер дійсно просторий та великий з великим ліжко, а от все інше:
  • Номер дуже холодний і при цьому в ньому не працює опалення. Все опалення заміняє невеличкий обігрівач, який треба вимикати на ніч, щоб не згоріти увісні;
  • В номері тепла вода і непрацюючий душ. Тобто душ є, але включити його так і не вийшло. При цьому у ванні температура ще нижче, ніж у номері і гадаю дорівнює вуличній;
  • На весь номер всього дві розетки: одна під чайник, а друга зайнята обігрівачем (а ще був не працюючий тройник).
Це далеко не всі гарні сторони готелю, про інші ще розкажемо. Розклавшись, ми вирішили піти погуляти та відвідати місцевий театр. Гуляючи, ми сфотографували ще деякі місцеві цікавинки:












Місцевий театр

Оскільки ми мали змогу відвідати театр лише в цей день, то і обирати не могли. Тож завітавши в Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Г. Магара, ми взяли квитки на спектакль "Кохання при свічках".
Можливо, я просто звичайний сноб, але сам спектакль мені здався звичайною "мильною оперою". Якогось глибокого змісту чи резонансу я не відчув і думок не зрозумів. Може це можна списати на мою необізнаність специфіки цього театру, але емоція, яка мене переповнювала по закінченню: «дарма я не пішов на пре паті УкрТвіт».
Ціни на квитки досить ліберальні( до 50 грн), при цьому театр достатньо великий і не поступається розмірами багатьом знаним театрам Києва. Одним з інших здивувань був напів пустий зал(

УкрТвіт та другий день

Перед подією нам, нажаль, так і не вдалося нормально поспати, оскільки майже всю ніч якісь дві «дівки» гарланили в коридорі та гучно слухали жахливу музику якогось місцевого розливу.
Сам УкрТвіт це неймовірно цікава подія, на яку щороку з'їжджаються знані твітеряни. Цього року, наприклад, тут можна було зустріти: Ольга @LarinaOlga Ларіна, Русфет @Rusfetische Кадиров, Дмитро @  Золотухин. Але більш детально варто почитати огляди, які направлені саме на цю подію. Бо тут ми все ж пишемо про пригоди, які може повторити кожен з нас.  






Свою ж доповідь я також планую викласти у вигляді подкасту. 

















Повертаючись з заходу, ми завітали до магазину Сільпо через дорогу від нашого готелю та придбали шампанське, відкриваючи яке (звісно ненавмисно) залишили згадку про себе в номері)

День третій та знайомство з містом

Третій день почався з феноменальної процедури — здачі номеру в готелі. Оскільки ми виїжджали з готелю неймовірно рано, то адміністрація вирішила цю проблему неймовірно просто: попрохали нас залишити ключ в номері та піти!!!!! Після їх сервісу нас це мало здивувало. 
День почався з сніданку в місцевому МакДональдс. Цей заклад, схоже, присутній тут в єдиному екземплярі та розташований на околиці міста.
Загалом наша помилка була в тому, що ми оцінювали місто дивлячись на його центр, а це дуже помилково. По-перше, Запоріжжя це перше місто, в якому майже все місто було перебудоване в радянському стилі. Фактично, вигляд міста тому і нагадує радянський період. Місцеві називають це «радянським ансамблем». Вже після Запоріжжя цей стиль почали масово застосовувати і інших містах. Тут дійсно відчувається відлуння епохи Леніна та легкий накип совка. По-друге, це місто відоме якраз не тими спорудами, які розташовані в центрі, тож не дивно, якщо центр розчарує, але це не провина міста, просто не там дивитися треба!
Від МакДаку нас забрав мікроавтобус, який відвіз нас на острів Хортиця, де розташовано декілька цікавих об'єктів: музей козацтва та Запорізька січ.











Музей чимось нагадує Київський музей великої вітчизняної( хто не був, сходіть туди обов'язково).












Проходячи по колу, можна переглянути історію козацтва та цікаві артефакти. Оскільки історично на Хортиці було багато язичних поселень.











Також напроти музею розташований курган, на якому посвячували Ющенко в казаки.












Далі наша екскурсія поступово перейшла до Запорізької січі. Запорізька січ — це відбудована січ часів козацтва. Чимось нагадує, суттєво зменшену, копію Київського музею в Пирогова.










Що правда, вся ця січ цілковито підробка. По-перше, нажаль, на острові Хортиця ніколи не було січі (найближча січ була розташована на острові мала Хортиця). 











То звідки ж і чому тут з'явилась ця реконструкція січі? Відповідь банальна: потреби кінематографу. Саме тут проводилися зйомки кінофільму Тарас Бульба. Це і зумовило появу цієї січі, це також привело до того, що її будували неймовірно швидкими темпами, а головний упор був не на повній автентичності, а на швидкості та зручності зйомки.








В результаті збудовано геть не так як реально розташовувалася січ, але оскільки в кадрах її ніколи і не показували з гори всю, то і не видно. 



Також місцеві мешканці не радять молитися в храм, який розташовано в центрі, оскільки будувався він справді дуже швидко , насправді, і не є храмом, лише макет. Також в центрі січі був розташований стіл позору. Не знаючи, що це насправд, люди вилізали на нього фотографуватися. Нажаль, цього столу нема на фото, бо схоже він на реставрації.
Далі ми відправилися на Дніпровський ГЕС імені Леніна. Взагалі, таке враження, ніби, дійсно, це місто мешкає в радянські часи, ну або ж вони змогли зробити з Леніна якісний бренд. Ось наприклад наступне фото — на ньому Дніпровська ГЕС імені Леніна, за нею озеро імені Леніна, фото зробили з кінця проспекта імені Леніна, в притул до пам'ятника імені кого? А от і не Денікіна, як можна подумати, а знову ж таки - Леніна.




Так от, ця ГЕС просто вражаюча за розмірами, одна з небагатьох, по якій ходять тролейбуси) Будували цю ГЕС всім союзом. Збудована вона була ще до другої світової, в строк 2 роки і,  як кажуть, навіть раніше запланованого терміну. Звісно, як і в будь–чому іншому, радянська влада не брала до уваги жертви серед населення, а під час аврального будівництва у стислі терміни об'єкта такого розміру — вони неминучі. Місцеві кажуть, що дамбу будували на кістках. Неподалік від дамби, місця де були захоронені чисельні загиблі. Нині тут площадка, куди приїжджають молодята фотографуватися ( історію в наш час знають погано).
Також, під час поступового введення в експлуатацію ГЕС, затопили декілька сіл та, навіть, населених пунктів. Через стислі строки не всі змогли в повній мірі вивезти все своє майно, так, під водою і лишилися чисельні дома–привиди.
Потім почалась війна. Відступаючи, радянські військ, за наказом Сталіна, підірвали частину дамби, внаслідок чого затопили велику територію. Про підрив дамби було відомо лише 3 людям у всьому місті, тож про жодну евакуацію мова не могла йти. Загинуло чимало з цивільного населення і сотні радянських військових, які до останньої миті відстоювали місто Запоріжжя (Олександрівськ) та захищали суверенітет держави, яка і затопила їх заживо в той день.
На цьому наша екскурсія добігла кінця. Особливу подяку за екскурсію треба висловити нашім екскурсоводам, без них ми б так і далі гадали, що Запоріжжя обмежується лише, аномально валиким, проспектом Леніна. По трішки, пройшовши від початку проспекту Леніна, ще раз переглянули місто, повечеряли та дісталися до вокзалу, де зайшовши до платного залу очікування підвищеного комфорту і написали цю статтю, але гадаю що побачите ви її ще не скоро).

PS: Усі фото можна переглянути тут

Немає коментарів:

Дописати коментар